Наші випускники на Олімпійських іграх

У Олімпійських іграх брали участь:

1952 рік (Гельсінкі) - - М. Білокуров, Ф. Марулін,

1956 рік (Мельбурн) -- Р.Борисова,

1960 рік (Рим) -- Л. Лисенко,

1968 рік (Мехіко) -В. Скоморохов,

1980 рік (Москва) — С. Рахманов.

Олімпійські чемпіони

Рим забути неможливо 

Людмила Лисенко (Гуревич)

Людмила Лисенко (Гуревич)Прославлена радянська спортсменка Людмила Лисенко (Гуревич) народилася в станиці Тамань Краснодарського краю Росії. Коли було 6 років, почалася Велика Вітчизняна її родину евакуювали в далекий Нижній Тагіл. Після війни разом з батьками — Іваном Федоровичем і Уляною Григорівною повернулася в рідний край. Але жила там, а потім у Павлограді, недовго.
Батько був техніком-будівельником. Коли йому запропонували працювати на відновленні зруйнованого в роки війни залізничного вузла Нижньодніпровськ-Вузол, не відмовився. Так Людмила зв'язала своє життя із Дніпропетровськом. У розташованому біля найбільшої сортувальної станції України селищі «Червоний жовтень» (нині житловий масив Північний) стала вчитися в залізничній школі. Брала участь у всіх змаганнях з легкої атлетики.

Після закінчення 7 класів стала працювати на кондитерській фабриці. Там була секція спортивної гімнастики. У ній під керівництвом Іхіля Кріпса, можна сказати, і зробила свої перші кроки в спорті юна Л. Лисенко. Потім трудилася обліковцем на тютюновій фабриці.

В 1952 році Людмила стала вчитися в Дніпропетровському технікумі фізкультури. У цьому не було нічого дивного. Адже вона тренувалася в секції гімнастики, а на одному з міських змагань з легкої атлетики серед дівчат зненацька для всіх виконала норматив третього розряду в бігу на 800 метрів.

У навчальному закладі її тренером став Іван Муренко. Він і націлив працьовиту дівчину на перемоги. Вони «прийшли» завдяки наполегливості, величезному бажанню скорити спортивні вершини. Незабаром Людмила взяла участь у першості України. А в 1953-му встановила Всесоюзні рекорди для дівчат старшого віку на дистанціях 400 і 800 метрів. У тому ж році разом зі знаменитою Ніною Откаленко взяла участь у традиційному кросі в Парижі на приз французької газети «Юманіте».

У 1954-му у швейцарському місті Берні відбулася першість Європи з легкої атлетики. На цих змаганнях уперше стартувала дев'ятнадцятирічна Людмила. Незважаючи на те, що одержала травму, завоювала бронзову медаль на дистанції 800 метрів.

Це була вагома заявка на майбутні успіхи. Щоб виправдати висловлення фахівців про те, що в європейській легкій атлетиці з'явилася нова зірка, треба було перемогти рекордсменку світу Ніну Откаленко. І в 1955-му вона вперше стала чемпіонкою країни в бігу на 400 метрів. Здавалося, досвідчена Н. Откаленко візьме реванш на дистанції 800 метрів. Але Л. Лисенко закінчила біг так стрімко, що друга золота медаль з'явилася в її спортивній скарбничці. А через якийсь час разом з Дорою Козловою і Любов'ю Январьовою встановила світовий рекорд в естафеті 3 х 800 метрів.

Людмила ще чотири роки була чемпіонкою Радянського Союзу в бігу на 800 метрів, багато разів перемагала на українських змаганнях. Встановила кілька рекордів. Удостоювалася нагород і на кросі на приз газети «Юманіте».

Найрадіснішим для неї був 1960 рік. Вона закінчила Київський державний інститут фізкультури. У серпні в складі збірної СРСР взяла участь у іграх XVII Олімпіади, які за кількістю спортсменів і представлених країн перевершили всі такі змагання, що проходили раніше.

У вічне місто Рим з'їхалися з усіх кінців світу кращі з кращих, щоб у чесній боротьбі зійти на п'єдестал пошани. В центрі уваги був стадіон «Форо Італіко». Пояснювалося це тим, що саме тут американці мали дати головний бій радянським спортсменам. Вони завоювали багато медалей, але в загальнокомандному заліку перемогла збірна СРСР. Особливо вдало виступили жінки. Чемпіонками Олімпіади стали такі зірки спорту, як Ірина і Тамара Пресе, Ельвіра Озоліна, Віра Крєпкіна, Ніна Пономарьова.

Блискуче виступила і представниця спортивного товариства «Авангард» дніпропетровська легкоатлетка Людмила Лисенко. У забігах на 800 метрів взяли участь 27 чоловік з 15 країн. Серед тих, хто ввійшов у фінал, була і українська спортсменка. І вона сповна виправдала надії, що покладали на неї. Віддавши боротьбі всі сили, продемонструвавши велику волю до перемоги, Людмила фінішувала першою з результатом 2 хвилини 4,3 секунди, випередивши австралійку Б. Джонс і німкеню У. Донат.

11 вересня 1960 року, коли в столиці Італії був спущений прапор з п'ятьма переплетеними кільцями і погашений олімпійський вогонь, Л. Лисенко і її новий тренер киянин Іван Леоненко сяяли від щастя. Завойована золота медаль не тільки була вагомим внеском у перемогу радянської збірної над американцями, а й найзначнішою для спортсменки і наставника.

Представляючи на Олімпіаді дніпропетровський Південний машинобудівний завод, Людмила і після неї трудилася на цьому знаменитому підприємстві. Очолювана нею команда з легкої атлетики відмінно виступала на профспілкових спартакіадах республіки і СРСР.

Нині Людмила Іванівна — киянка. їй і чоловікові — також колишньому дніпропетровцеві Віктору Гуревичу, є чим пишатися. Вона — олімпійська чемпіонка, рекордсменка світу, заслужений майстер спорту, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора. Віктор Абра-мович — почесний майстер спорту з баскетболу, заслужений тренер України. Грав у збірній УРСР, київських командах СКА, «Будівельник». Був тренером останнього клубу. Протягом багатьох років — заступник генерального секретаря Федерації баскетболу України.

Олімпійські чемпіони

Почесний грамадянин міста

Султан Рахманов

Султан РахмановОлімпіаду-80, яка відбулася в Москві, по праву можна назвати «фабрикою» світових, олімпійських і національних рекордів. Боротьба була дуже напруженою і попередні міжнародні досягнення поліпшувалися одне за одним.

В останній день змагань штангістів на поміст вийшли суперважковаговики. У стартовому протоколі значилися 12 чоловік. У підсумковому залишилося тільки 8. Адже четверо не впоралися з початковою вагою. Серед них, на величезний жаль уболівальників, був прославлений спортсмен, справжній герой двох попередніх Олімпіад Василь Алексєєв.

І тоді відповідальність не тільки за престиж найсильнішої людини планети, а й за долю командної першості лягла на плечі дніпропетровця Султана Рахманова. Досить програти — і пальма першості дістанеться болгарській збірній. Виявивши справжній бійцівський характер, він не підвів товаришів.

У ривку С. Рахманов підняв 195 кг, встановивши новий олімпійський рекорд. Його найближчий конкурент — Рудольф Стрейчик із Чехословаччини — відстав на 13,5 кг. А в поштовху Султан встановив особистий рекорд — 245 кг.

У двоборстві український важкоатлет повторив олімпійський рекорд В. Алексєєва — 440 кг. Це і забезпечило йому перемогу. Султан підтримав славні традиції радянської важкоатлетичної школи, що не знала поразок у найважчій ваговій категорії, ставши в одну шеренгу з такими видатними спортсменами, як Юрій Власов, Леонід Жаботинський, Василь Алексєєв.

У святкові для нього дні Олімпіади С. Рахманов не раз згадував свої дитинство і юність, як підвищував спортивну майстерність. Народився він в 1950 році в місті Турткуль Каракалпацької АРСР у родині військового шофера узбека Сабура Рахманова і українки фронтової медсестри Тетяни Василівни. Як і інші п'ятеро дітей шановних батьків, допомагав їм по господарству. Робив усе на совість. Захоплювався спортом, зокрема, боротьбою і плаванням.

У роки юності переїхав з Турткуля в Дніпропетровськ до старшого брата Рустама. Влаштувався трудитися скреперистом на знаменитий металургійний завод імені Г. Петровського. І, можливо, проробив би там довгі роки, але доля розпорядилася по-іншому.
В 1967 році С. Рахманов познайомився з важкоатлетом Володимиром Устічем. Він і запропонував по-багатирськи складеному хлопцеві відвідувати секцію, де тренером був колишній чемпіон СРСР, призер міжнародних змагань, заслужений майстер спорту Едуард Бровко. Спочатку Султан більше 60 кг здолати не міг. Але поступово став поліпшувати свої результати: після напружених занять йому підкорялася все більша вага.

За порадою нового товариша Володимира Устіча, ще одного вихованця секції Ростислава Коцюби і Едуарда Павловича С. Рахманов почав вчитися в технікумі фізкультури. Нелегко було поєднувати навчання і тренування, нічні підробітки до стипендії. Але з труднощами він упорався. Пізніше став трудитися в будівельно-монтажному тресті №17. Був вантажником, укладав асфальт.
В 1968 році Є. П. Бровко заявив хлопця для участі в юнацькому чемпіонаті міста. Ця проба сил виявилася успішною. Султан посів третє місце в першій важкій вазі. І тоді він зрозумів, що штанга — його покликання.

На тренуваннях снаряд з кожним днем тяжчав. І С. Рахманов став перемагати на міських, обласних, республіканських змаганнях. Тому була відкрита дорога на Всесоюзну арену. Дебютував в 1970-му. У підмосковному місті Подольську в сумі трьох рухів він зафіксував вагу 437,5 кг. Став не тільки майстром спорту, а й членом молодіжної збірної країни.

Через два роки Султан перейшов у найважчу вагову категорію. На той час важкоатлети вже змагалися у двоборстві. І на одному зі змагань у сумі двох рухів він показав 352,5 кг. Через рік поліпшив результат до 370, а потім і до 395.

Напередодні монреальської Олімпіади С. Рахманов був включений до складу збірної СРСР. Однак взяти участь в ній не довелося. Адже тренери вирішили виставити у другій важкій вазі одного Василя Алексєєва. Він і завоював золоту медаль.

У тому ж році дніпропетровський важкоатлет виконав норматив майстра спорту міжнародного класу. А після Олімпіади на змаганнях у Ліпецьку підняв у ривку 190 кг, встано-вивши світовий рекорд. Це досягнення перевищив під час розіграшу Кубка СРСР у Свердловську, показавши результат 193 кг.

В 1978-му Султан відмінно виступив на першості країни в Києві. Він став чемпіоном у двоборстві. Також встановив світовий рекорд у ривку — 200,5 кг. Дуже прагнув перемогти і на чемпіонаті світу, але посів друге місце.

Наступний рік для спортсмена почався невдало. З першості Європи він повернувся тільки зі срібною медаллю. Реванш у суперників взяв на світовому форумі важкоатлетів. Він завоював три золоті медалі — за кращі результати в ривку, поштовху і сумі двох рухів. І в наступному році виходив на поміст тільки з однією метою — перемогти. Спочатку став чемпіоном Європи, а потім переміг на Олімпіаді в Москві.

І надалі підтвердив свій високий клас. Так, на першості СРСР 1981 року, яка відбулася в Новосибірську, ще раз став чемпіоном країни. До того ж, у ривку на півкілограма поліпшив свій рекорд світу.

У той час голосно заявили про себе і інші богатирі. Один із них — киянин Анатолій Писаренко встановив світовий рекорд у сумі двоборства. Він і представив радянських суперважковаговиків на чемпіонаті світу, завоювавши золоту медаль.

Султан Рахманов увійшов в історію, як видатний спортсмен, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора, заслужений майстер спорту, автор рекордних досягнень, перший дніпропетровський важкоатлет, що став олімпійським чемпіоном. І в громадському житті завжди брав активну участь. Будучи депутатом міської ради, сумлінно виконував накази виборців. Разом із дружиною Галиною виховав двох дітей — сина Таіра і дочку Тетяну.

Ніколи не забував, що він випускник дніпропетровських технікуму (нині, Кам'янський коледж фізичного виховання), інституту фізичного виховання і спорту. Відвідуючи навчальні заклади, зустрічався зі студентами, охоче відповідав на їхні питання, радив як краще підготуватися до змагань.

За великі успіхи в спорті, активну життєву позицію Султану Сабуровичу, якого вже нема з нами, присвоєне звання «Почесний громадянин Дніпропетровська». У місті проводяться турніри, присвячені пам'яті цієї прекрасної людини.